l1

prevnext

Тапінома кінбурнська

Tapinoma kinburni Karawajew, 1937

Червона книга України Тапінома кінбурнськаКарта поширення виду

Тип: Членистоногі. Arthropoda.
Клас: Комахи. Insecta.
Ряд: Перетинчастокрилі. Hymenoptera.
Родина: Мурашки. Formicidae.

Природоохоронний статус виду:

Рідкісний

Ареал виду та його поширення в Україні:

Один з 63 видів космополітного роду, в Палеарктиці 20 видів, в Україні - 3. Реліктовий європейський степовий вид, відомий з Нижньодніпровської піщаної арени (Херсонська та Миколаївська обл.), Донецького кряжу (поблизу м. Святогорськ, Донецька обл.); довгий час вважався ендеміком України, але нещодавно був вказаний для Білгородської обл. Росії.

Чисельність i причини її зміни:

На заповідних ділянках піщаного степу є звичайним видом, щільність гнізд може сягати 0,5 гн./м2, в інших районах відомі лише поодинокі знахідки. При випасі худоби чисельність різко знижується (в десятки разів), а при розорюванні степових ділянок вид зникає.

Особливості біології та наукове значення:

Мешкає на піщаних та вапнякових степових ділянках з розрідженою рослинністю. Гнізда, часто дуже складної будови, споруджують в землі. Виходи з них у вигляді невеличких (діаметром 2-4 мм) отворів, оточених валиком з винесеного на поверхню ґрунту. Живляться дрібними членистоногими та їхніми рештками. Термофільний вид, робітниці фуражують у світлий час доби, припиняючи активність лише в найжаркіші післяполудневі години, коли температура поверхні грунту досягає 40-45оС. Літ статевих особин - у червні.

Морфологічні ознаки:

Невеликі (до 2,5 мм) чорні мурашки з досить м'якими покривами. Робітниці і самки легко відрізняються від інших видів роду фауни України дуже слабким, широким заглибленням посередині нижнього краю кліпеусу, а самці - будовою геніталій Відомостей немає.

Режим збереження популяцій та заходи з охорони:

Рекомендований до охорони в Чорноморському БЗ та у НПП "Святі Гори".

Розмноження та розведення у спеціально створених умовах:

Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення:

Відомостей немає.

Основні джерела інформації:

Караваєв, 1937; Радченко, 1983; Радченко, 1985; Радченко, 1989; Присный, 2003.

Автор:

О.Г. Радченко

Малюнок (фото):

В.Г. Радченко